Наш час можна назвати часом глобального переосмислення сенсу життя, часом демонстрування майже первісного культу сили та насильства. На сучасному етапі становлення української державності, за умови складної політичної та соціально-економічної ситуації, коли в країні війна, панує зло, жорстокість, насильство, страждають діти, ожило давно забуте поняття «діти війни», які стали свідками щоденної демонстрації жахливого мистецтва насильства і зла. Реальністю нашого повсякденного життя стає дефіцит людяності, милосердя, співчуття, доброти. Зростає небезпека виростити бездуховне покоління, «не обтяжене» інтелігентністю, порядністю, яке зневажливо ставиться до культурних цінностей. В таких умовах зростає роль гуманістичного виховання підростаючого покоління.
Власне тому, філософсько-педагогічна спадщина В.О.Сухомлинського, його думки про людину, як найвищу цінність сприймаються із новою силою актуальності.
Життя і діяльність Василя Олександровича Сухомлинського (1918-1970 рр.) є однією з найяскравіших сторінок у великій книзі педагогічної творчості України.
Саме тому і обрана така тема для філософських читань, що пройшли у коледжі 22 вересня.
План проведення
1. Філософська основа педагогіки В.О.Сухомлинського
2. Філософія добра у творах В.О.Сухомлинського для дітей
3. Проведення фрагментів уроків доброти за творами В.О.Сухомлинського. І викладачі, і студенти, що брали участь у читаннях, ретельно опрацювали твори В.О. Сухомлинського – казки, оповідання. Усі присутні зробили висновок, що любов до дитини, утвердження добра, виховання красою – це три константи, три кити гуманної педагогічної системи Сухомлинського. Всі вони взаємозалежні і фактично знаходяться в органічній єдності. Отже, сутність гармонійного розвитку особистості Сухомлинський бачить у нерозривному зв’язку трудового виховання з іншими сторонами виховання – морального, естетичного, інтелектуального, фізичного. До цього висновку Василь Олександрович прийшов завдяки власній праці. Великий Учитель був Педагогом від Бога. Все своє життя він присвятив дітям, вважав їх творцями нової історії, будівниками нової держави, справжніми людьми, які на терен України покладуть свої знання, силу, розум і совість. І не помилився.
У своєму останньому напутті випускникам Павлиської середньої школи, уже смертельно хворий, В.О. Сухомлинський так говорив юнакам і дівчатам, що вступають у життя: «Людській силі духу немає межі. Немає труднощів і поневірянь, яких би не могла здолати людина. Не мовчазно перетерпіти, перестраждати, але здолати, вийти переможцем, стати сильніше. Найбільше бійтеся хвилини, коли труднощі будуть здаватися вам непереборними, коли з’явиться думка відступити, піти по легкому шляху».
У цих словах весь В.О. Сухомлинський – гуманіст, мислитель, педагог.
Наш час можна назвати часом глобального переосмислення сенсу життя, часом демонстрування майже первісного культу сили та насильства. На сучасному етапі становлення української державності, за умови складної політичної та соціально-економічної ситуації, коли в країні війна, панує зло, жорстокість, насильство, страждають діти, ожило давно забуте поняття «діти війни», які стали свідками щоденної демонстрації жахливого мистецтва насильства і зла. Реальністю нашого повсякденного життя стає дефіцит людяності, милосердя, співчуття, доброти. Зростає небезпека виростити бездуховне покоління, «не обтяжене» інтелігентністю, порядністю, яке зневажливо ставиться до культурних цінностей. В таких умовах зростає роль гуманістичного виховання підростаючого покоління.
І викладачі, і студенти, що брали участь у читаннях, ретельно опрацювали твори В.О. Сухомлинського – казки, оповідання. Усі присутні зробили висновок, що любов до дитини, утвердження добра, виховання красою – це три константи, три кити гуманної педагогічної системи Сухомлинського. Всі вони взаємозалежні і фактично знаходяться в органічній єдності.
Отже, сутність гармонійного розвитку особистості Сухомлинський бачить у нерозривному зв’язку трудового виховання з іншими сторонами виховання – морального, естетичного, інтелектуального, фізичного. До цього висновку Василь Олександрович прийшов завдяки власній праці. Великий Учитель був Педагогом від Бога. Все своє життя він присвятив дітям, вважав їх творцями нової історії, будівниками нової держави, справжніми людьми, які на терен України покладуть свої знання, силу, розум і совість. І не помилився.
Найбільше бійтеся хвилини, коли труднощі будуть здаватися вам непереборними, коли з’явиться думка відступити, піти по легкому шляху».
