Сьогодні, 15 лютого 2016 року студенти коледжу, разом з усією країною, вшанували пам’ять тих, хто виконував свій інтернаціональний обов’язок в інших війнах.
Афганська війна… Брудна, неоголошена. Та хіба війни бувають чистими? 160-ти тисячам жителів України судилося пройти горнило афганської війни. 3383 з них повернулись додому у цинкових трунах, 12 тисяч залишилися інвалідами, понад 100 тисяч живуть і житимуть з невиліковними хворобами. 86 українських юнаків – у полоні, більшість з яких можна вважати такими, що пропали безвісти. Таку інформацію донесли присутнім студенти 1 курсу, члени історико-краєзнавчого клубу «Феміда».
Зі сльозами на очах присутні слухали вірші, які були написані солдатами-афганцями в горах, на розжареному сонцем камінні. Слухали пісні у виконанні вокальної студії «Колорит»: «Повертайся живим», «Над землею тумани», з особливим драматичним настроєм звучав «Афганський вальс» у виконанні Ріжко А.А. та Долженко Тетяни, студентки 131 групи . Дякуючи вихованцям гуртка «Виразне читання», присутні дізнались про гірку долю солдатських матерів.
Солдат війни не обирає. І вони також хотіли додому повернутись живими, про це вони писали в своїх віршах, які майстерно прочитали на англійській мові хлопці 111 групи та вдало переклала студентка 133 групи Тертицька Юлія.
What do I hear?
What do I see?
Men crying, begging.
Bodies? Thousands.
What a man can do,
I’d never dream of it,
I do it in reality.
My gun is my brain
Screams and cries,
I hear them, but do not ponder.
No guilt runs through my veins,
Does it?
A Day? No!
My life will be nothing,
War has seduced me.
Normal life? No please!
I’m the one begging now,
Is anyone listening? No.
I didn’t give my victims the time of day,
So would anyone me?
My life is just this now.
Just another worn soldier,
Everyone calls me a hero,
… I call myself a murderer.
За кожним воїном-афганцем свій життєвий подвиг, своя доля. Хтось повернувся цілий і неушкоджений, а хтось – скалічений. Не повернулись до рідних домівок і хлопці з Бериславщини Олександр Мурашко, Олександр Черниш, який пропав безвісти та Сергій Стефанов. Саме про Сергія Стефанова, якому, на момент афганської війни, виповнилось 20 років, про його подвиг, останні години життя, дізналися студенти.
Живі завжди в боргу перед мертвими. І наші діти та онуки мають знати своє історичне минуле, найбільше правди, нехай гіркої, але правди…
Летять, відлітають роки. Та роки, скільки б їх не минуло, не зітруть в народній пам’яті імена солдатів, які загинули. Живим же слава і низький уклін!
Сьогодні, 15 лютого 2016 року студенти коледжу, разом з усією країною, вшанували пам’ять тих, хто виконував свій інтернаціональний обов’язок в інших війнах.
Зі сльозами на очах присутні слухали вірші, які були написані солдатами-афганцями в горах, на розжареному сонцем камінні. Слухали пісні у виконанні вокальної студії «Колорит»: «Повертайся живим», «Над землею тумани», з особливим драматичним настроєм звучав «Афганський вальс» у виконанні Ріжко А.А. та Долженко Тетяни, студентки 131 групи . Дякуючи вихованцям гуртка «Виразне читання», присутні дізнались про гірку долю солдатських матерів.
What do I hear?
За кожним воїном-афганцем свій життєвий подвиг, своя доля. Хтось повернувся цілий і неушкоджений, а хтось – скалічений. Не повернулись до рідних домівок і хлопці з Бериславщини Олександр Мурашко, Олександр Черниш, який пропав безвісти та Сергій Стефанов. Саме про Сергія Стефанова, якому, на момент афганської війни, виповнилось 20 років, про його подвиг, останні години життя, дізналися студенти.
