Кажуть, що необхідність професії визначається часом та тим змістом, яким вона буде наповнена. Проте, зміст залежить не від професії, а від людини, яка її обирає. Вчитель, Людина, Особистість Лянна М.С., що у липні відзначає свій 90-річний ювілей, наповнила вічну професію вчителя своїм неповторним змістом, і все її життя – цьому доказ. Ця розповідь про неї.
На Херсонщині, у невеличкому селі, в родині коваля Сидора Семка 27 липня 1924 року народилася дівчинка Мотрона. Батько був малописьменним, але найбільше у житті бажав, щоб донька його стала вчителькою.
…1943 рік. Ковалева хата у селі була крайньою. Темної ночі постукав у її віконце сімнадцятилітній юнак – син директора школи з сусіднього району, майбутній завідувач Бериславським районним відділом освіти, майбутній директор Бериславського педагогічного училища Олексій Миколайович Лянний. Він утік з ешелону, у якому везли невільників у Німеччину. Так несподівано коваль знайшов собі підручного, а ковалева донька Мотрона – кохання на все життя. Покохались молоді у 1943, а побралися – у 1949. І такі випробування пролягли між цими датами, що захочеш – не вигадаєш.
Пережила Мотрона Сидорівна і голод, і війну, і окупацію, але мрію батька здійснила – стала вчителем української мови і літератури. Документи до Херсонського педагогічного інституту подала зразу ж після звільнення міста, а Перемогу зустріла уже студенткою.
«Я була в якійсь мірі чудна. Бажання я мала тільки одне – працювати вчителем» – зізнається в одному з інтерв’ю відома далеко за межами Бериславського району викладачка української мови і літератури, ветеран педагогічної праці Бериславського педагогічного коледжу Мотрона Лянна.
В педучилище Мотрона Сидорівна прийшла у 1969 році зі Львівської школи-інтернату, коли її чоловіка перевели за рішенням райкому партії на посаду завідувача Бериславського районного відділу освіти. «В інтернаті було зовсім інакше: ти вчив дітей, давав їм елементарні знання, а в училищі треба було вчити майбутніх вчителів і формувати з них особистість з великої літери», – згадувала через роки Лянна М.С.
– Коли я починала працювати завучем у Бериславському педучилищі,
воно розташовувалося в трьох різних будівлях. Восени 1972 року було урочисто відкрито новий навчальний корпус. Почалася напружена робота: обладнання навчальних кабінетів. Пам’ятаю, як із тодішнім директором Борисом Садовником ми першими зайшли у новий корпус, обирали, де яку зробити аудиторію, ставили номери на класах. Звичайно, порівняно з тим, чим є коледж тепер, тоді було дуже бідно. В аудиторіях крім стільців і столів нічого більше не було, – розповідала на одній із зустрічей з сьогоднішніми студентами Мотрона Сидорівна.
Коли її чоловік Олексій Миколайович Лянний у 1979 році став директором училища, Мотрона Сидорівна перейшла на вчительську роботу. Студенти, яких вчила Мотрона Лянна, згадують: «Мотрона Сидорівна вміла розповісти тему з інтересом, вміла звернути на себе увагу слухачів, після чого вони не могли відірвати від неї свій погляд. І тому завжди, коли входив до неї в клас, зачаровано слідкував за кожним її рухом, ловив кожен звук, начебто хотів знайти в цьому щось нове, що сховане отам, за цим рухом, за цим поглядом…»
Вимогливість і справедливість, мудрість і розсудливість — основні риси Мотрони Сидорівни, що запам’яталися всім, хто зустрічав її на своєму життєвому шляху.
Пропрацювала Лянна М.С. в училищі аж до пенсії. «ЇЇ мені призначили республіканську, персональну. Тоді було як – або ти отримуєш пенсію, або працюєш, поєднувати це не дозволялося. Але мені дозволили і працювати, і отримувати пенсію. Тож я деякий час працювала на заочному відділенні, а з 1992 по 1994 рік очолювала випускну екзаменаційну комісію. Виходила на роботу після смерті чоловіка, щоб якомога менше мати вдома перед очима його фотографію, і не сумувати за ним», – згадує Мотрона Сидорівна, яка все своє життя була вірним другом, супутником і соратником Олексія Миколайовича.
Тісний творчий педагогічний тандем Лянних вилився у 70- 80-ті роки у такий гарний колектив педагогів, що училище стало відомим на всю Україну. І колег, і учнів подружжя Лянних надихало своїм прикладом, бо навчання, виховання молоді було для них не професією, а сенсом людського буття.
Держава теж гідно відзначила внесок Мотрони Сидорівни у освітянську справу. За заслуги у галузі освіти і педагогічної науки Лянна Мотрона Сидорівна нагороджена почесним званням «Заслужений вчитель шкіл Української РСР» з врученням ордену Леніна, медаллю А.С. Макаренка, великою кількістю грамот. Вона – Почесний громадянин міста Берислава.
З повагою згадують свого вчителя студенти тих років – ректор Херсонської Державної морської академії Ходаковський Володимир, голова обласної профспілки працівників освіти і науки Кучерява Людмила, викладач іноземної мови Мелітопольського державного педагогічного університету Ярошенко Олександр, настоятель чоловічого монастиря у м. Мелітополі Вронський Андрій, вчителька Чаплинської школи, депутат обласної ради Лазаренко Любов, директор Львівського навчально-виховного комплексу «загальноосвітня школа–інтернат», заслужений працівник освіти Алябов Анатолій, державний службовець та самодіяльний поет Ракша Олександр, голова Степнянської сільської ради Рєзніченко Віктор, директор музею Солодка Тетяна, завідувач РАГСу Татаровська Людмила, директор приватної фірми Осінній Юрій та багато інших.
А теперішні студенти чекають зустрічей з Мотроною Сидорівною з нетерпінням, задоволено слухають її розповіді, приходять до неї у гості, адже, незважаючи на свій поважний вік, вона повна життєстверджуючої енергії, не перестає надихати колег та студентів на навчання, працю. Ми пам‘ятаємо її слова: «Головне – бажання працювати!»
Прийміть, Мотроно Сидорівно, доземний уклін та найкращі поздоровлення у свій ювілей від колективу викладачів та студентів Бериславського педагогічного коледжу. Многая літа Вам, дорога наша вчителька і колега.
Директор Бериславського педагогічного коледжу М.В. Климович
Кажуть, що необхідність професії визначається часом та тим змістом, яким вона буде наповнена. Проте, зміст залежить не від професії, а від людини, яка її обирає. Вчитель, Людина, Особистість Лянна М.С., що у липні відзначає свій 90-річний ювілей, наповнила вічну професію вчителя своїм неповторним змістом, і все її життя – цьому доказ. Ця розповідь про неї.
В педучилище Мотрона Сидорівна прийшла у 1969 році зі Львівської школи-інтернату, коли її чоловіка перевели за рішенням райкому партії на посаду завідувача Бериславського районного відділу освіти. «В інтернаті було зовсім інакше: ти вчив дітей, давав їм елементарні знання, а в училищі треба було вчити майбутніх вчителів і формувати з них особистість з великої літери», – згадувала через роки Лянна М.С.
