15 лютого – День вшанування учасників бойових дій на території інших держав

IMG_0642«Сьогодні ми зібралися, щоб ушанувати пам’ять тих, хто поліг, та уклонитися тим, хто прийшов із війни живим, хоча і з пораненою душею. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями – вони свято вірили, що виконують інтернаціональний обов’язок. Куди тільки не відправляла Батьківщина виконувати солдатський борг своїх синів: Китай, Угорщина, Лівія, Корея, Японія, Чехословаччина…»,  – такими словами директор Климович М.В. розпочала захід, присвячений Дню вшанування учасників бойових дій на території  інших держав,  який спільно з історико-правовим клубом «Феміда» підготували  студенти 122 групи та  учасники вокальної студії  «Колорит».  «Майже 70  років тому було покладено край фашизму. Діди наші думали, що та війна – остання. Вони не знали, що їх онуків також називатимуть ветеранами. Сьогоднішні події в Україні, говорять, що не тільки внуків,  а й правнуків будуть називати ветеранами, але вже нашої війни, яку  офіційно називають антитерористичною операцією. І поки на Землі існують гарячі точки і порушується біблійна заповідь «не убий», ми не повинні заспокоюватись», – такими словами Маргарита Володимирівна закінчила своє звертання до присутніх.
Студенти дізналися, а викладачі згадали, як 15 лютого  1989 року  з Афганістану вийшли радянські війська.  Для тисяч наших солдатів, їхніх батьків та матерів, дружин, дітей закінчилось страшне, довге чекання своїх рідних, закінчилась   жорстока, кривава, безглузда  війна в Афганістані.
Заради чужого  афганського народу вони, не вагаючись, готові були віддати найдорожче – життя. Багатьом із них ніколи не повернутися до рідної домівки. Ніколи не побачити рідної неньки й тата. Вони полягли на віки. Кого поховають товариші, хто пошматований розлетиться в парах на фугасах та мінах. Таких (убитих, померлих від ран і хвороб, загиблих у результаті катастроф, подій і нещасних випадків) – 15 051 особа.
Ми повинні розуміти трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України більше 160 тисяч.
Летіли в Україну «чорні тюльпани» з цинковими гробами. Україна втратила близько 4 тис. молодих хлопців, 6 тис. стали інвалідами, ще 72 чоловіки залишились в полоні або пропали безвісти.
Зі сльозами на очах присутні слухали вірші,   які були написані  солдатами-афганцями  в горах, на розжареному сонцем камінні,  у виконанні студентів 121 групи. Слухали пісні у виконанні вокальної студії 222«Колорит»: «Повертайся живим», «Афганський вальс», «Вільний птах». Тим, хто пропав безвісті,  присвятили  свою пісню студенти 132 групи.
За кожним воїном-афганцем свій життєвий подвиг, своя доля. Хтось повернувся цілий і неушкоджений, а хтось – скалічений. Не повернулись до рідних домівок і хлопці з Бериславщини  Олександр Мурашко та Сергій Стефанов. Саме про Сергія Стефанова, якому виповнилось 20 років,  його подвиг, останні години життя, дізналися студенти.
Падали хлопці на чужій землі , а в них  на  долонях лінії життя такі довгі і прекрасні… Разом із ними пішло в небуття чиєсь щастя. Разом із ними загинули їхні ненароджені діти. Але вони живуть у пам’яті бойових друзів, продовжують усміхатись зі сторінок солдатських альбомів. Вони живуть у зболених, згорьованих, люблячих палких материнських серцях.  Імена цих хлопців навічно вписані в літопис нашої пам’яті.
Щороку в цей день схилятимуть знамена над полеглими, подаватимуть на службу Божу за тих, що загинули, лунатимуть скупі тости тих, вижив. Вони згадуватимуть військову дружбу, людську честь, мужність побратимів.
Там, де проливається кров, виростає ненависть. Де виростає ненависть – сіється смерть.

Як довго ця війна тривала.
Ні, не забути нам її!
І постріл в спину з-за дувала,
І в горах сутички-бої.
І на граніті сірі дати,
Над трунами слова промов.
Ми довго будем пам`ятати,
І вам забути не дамо.

О люди! В світі й так доволі жертв,
Вже кров’ю нашою уся земля полита.
О люди! Я не хочу бачить смерть,
Я тут живу, я дуже хочу жити
Кохати хочу, щасливою хочу бути
Збирати щирі радості щоднини.
Невже війна мою обірве путь
Мого життя квітучої години?!

[slideshow_deploy id=’5955′]

Комментарии закрыты