І знову, як і щорічно, у цю весняну пору починає наша Україна день новий із Шевченковим іменем. Та чомусь не всі ще хочуть збагнути, що наше минуле, теперішнє і майбутнє — це Шевченко.
201-й річниці від дня народження Великого Кобзаря України присвячена віртуальна екскурсія до картинної галереї для студентів І-ІІ курсів «Тарас Шевченко майстер слова та пензля», яка відбулася у рамках Шевченкового тижня 12 березня о 15.00 у читальній залі. Підготували її і провели студенти 122 групи. Гідами-консультантами були викладач української філології Шабанова Т.В. та бібліотекар Завалькевич Т.Д.
Метою заходу було довести до слухачів, що наше минуле, теперішнє і майбутнє — це Шевченко, ознайомитися з серією офортів, сепій, гравюр, розвивати креативне мислення, мовлення, виховувати любов до творчості Т.Г.Шевченка,.
Екскурсія мала 6 зупинок: «Діамант у кожусі», «Початок навчання, перші успіхи», «Живописна Україна» – серія офортів», « Караюсь, мучусь, але не каюсь», «Віч-на віч із собою», «Лебедина пісня». Під супровід мелодії «Шевченкові кантати» студенти описували картини. За допомогою інтерактивних методів «Мікрофон», «Мозковий штурм» провели вікторину «Шевченко – художник».
Природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним генієм, а й талантом художника, які ніколи не зраджували йому, навіть у години страждань і тяжкої неволі. Для Шевченка малювання стало потребою, вираженням його творчого духу. У Шевченкові поєднувалися і боролись водночас поет і художник. З
поетичних творів Шевченка до нас дійшло понад 240, а мистецьких – олійних картин, акварелей, сепій, офортів, малюнків – майже 1200. Сама ця кількість свідчить про його глибоку закоханість у малярство. Не випадково його твори виставлялися на академічних виставках, а за видатні успіхи у гравюрі Шевченкові було присвоєно звання академіка.
Таким чином ми ще і ще раз зримо відчули велич і багатогранність таланту Шевченка, ще раз переконалися, що завдяки великій праці він зумів передати у словесних і живописних творах свою палку любов до народу України і тривогу за її долю. Слід відмітити багато спільного у живописних і поетичних творах, але й відзначити те головне, що ці види мистецтва відрізняє. Якщо поетичне слово, максимально насичене змістом і асоціативними зв’язками будить уяву читача, який уже сам домальовує сцену, події, тоді у живописному полотні схоплено лише один якийсь момент, застиглу дію, але глядач також домислює, розширює видноколи полотна. На глядача діє передусім композиція, кольорове наповнення, світло, але розглядаючи живописне полотно, підсвідомо згадуємо поетичні рядки. Така вже сила зв’язку поетичного слова і живопису.
«Тарас Шевченко – майстер слова та пензля»
