Сьогодні, 29 січня 2018 року ми відзначаємо 100-ту річницю однієї з найгероїчніших, але водночас найтрагічніших сторінок в українській історії – бою під Крутами.
Події, які відбувалися 29 січня 1918 року на залізничній станції поблизу селища Крути, за 130 кілометрів на північний схід від Києва, довгий час залишалися поза увагою офіційної історіографії СРСР і обростали міфами і вигадками з обох боків. Що насправді відбувалося тоді? Яке значення мали ті події для нашої історії та сучасності?
Указом Президента України про «День пам’яті Героїв Крут» № 15 /07, який відзначається 29- го січня, був підписаний 15-го січня 2007-го року.
Цей день, не дивлячись ні на що, назавжди залишиться світлим в нашій пам’яті. Студенти та викладачі коледжу взяли участь районних заходах до Дня вшанування учасників битви під Крутами.
Під час урочистого зібрання та концерту-реквієму у Будинку культури м. Берислав майбутні педагоги дізналися ще про одну трагічну сторінку історії нашої держави.
Бій під Крутами займає серед них особливе місце. Там на бій з жорстоким ворогом стали юнаки, які ніколи в руках і зброї не тримали, — студенти Київського університету Святого Володимира та учні гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства. Їх було триста. І вони поклали голови за волю України.
У запалі громадянського протистояння, трансформації суспільного і політичного світогляду , в пікових точках переломних моментів, що стали низкою таких подій , які змусили нашу історію зазнати найглибших змін, цей бій ніяк не міг залишитися в забутті.
Назавжди залишаться в історії імена героїв: Володимир Шульгін, Кольченко, Омельченко, Микола Лизогуб, Пинський (галичанин), Андрій Соколовський, Олександр Попович, Володимир Шульгін, Божко Божинський, Андрій Дмитерко, Сидір Пурік, Олександр Шерстюк, Борзенко-Конончук, Кирило Головащук, Чижов, Сірук, Андрій Соколовський, Євген Тарнавський, Ганкевич, Ігнаткевич, Пінський, сотник Омельченко та багато інших.
Кров під Крутами не була пролита марно. З неї, наче з безсмертя, розцвітають пелюстки Волі. Вже 29 січня 1919 року, на роковини бою під Кругами, до Аскольдової могили, до могили Героїв прийшли студенти й гімназисти. Вони дали клятву на вірність Україні, на вірність тим ідеалам, за які життям заплатили герої.
А правда в тому, що народ України любить свою країну. Своєю кров’ю, душею і своєю працею він, як і будь-який інший народ, прагне до життя і благополуччя. Це було доказом, яскравим доказом, і насамперед самим собі . Доказом перед усіма іншими, нехай сильнішими, більш амбітними, але це — пряма відповідь на історичний виклик.
В масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім незначна. Вона не є зразком військового мистецтва. Просто це символ нескореного духу нашої нації. Це пересторога тим, хто і нині сподівається поставити націю на коліна.
Історичні дати — не тільки пам’ять про минуле. Це також ключ до того, щоб в майбутньому уникнути помилок минулого. Українські юнаки загинули і власною кров’ю вписали героїчну сторінку в історію визвольних змагань нашого народу. Адже коли до такої свідомої самопожертви здатна молодь — нація незнищенна.
